У практиці діяльності підприємств нерідко виникають питання щодо обов’язковості виплати добових та можливості встановлення їх у меншому розмірі. Розглянемо правове регулювання цього питання та податкові аспекти.
Обов’язковість виплати добових
Підприємство не має права повністю відмовитися від виплати добових працівнику, направленому у службове відрядження. Відповідно до ч. 2 ст. 121 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р. №322-VIII, працівникам, які направляються у відрядження, гарантується відшкодування витрат, пов’язаних із таким відрядженням. До таких витрат належать, зокрема:
- добові за час перебування у відрядженні;
- витрати на проїзд;
- витрати на найм житлового приміщення.
Отже, добові є обов’язковою складовою компенсації витрат працівника за період відрядження, і повна їх невиплата суперечитиме трудовому законодавству.
Чи можна встановити менший розмір добових?
Так, підприємство може встановити добові у меншому розмірі, ніж передбачено для бюджетних установ, за умови, що такий розмір закріплений у внутрішньому Положенні про службові відрядження або іншому локальному нормативному акті підприємства.
Слід враховувати, що ні Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI (далі – ПКУ), ні трудове законодавство не встановлюють фіксованого мінімального розміру добових для приватних підприємств.
Водночас пп. 170.9.1 ПКУ визначає граничний розмір добових, який не включається до оподатковуваного доходу працівника. Для закордонних відряджень неоподатковувана сума становить не більше 80 євро за кожен календарний день відрядження. У разі перевищення цієї суми різниця підлягає оподаткуванню як додаткове благо. Таким чином, ПКУ регламентує лише податковий аспект (межу неоподатковуваної суми), але не зобов’язує роботодавця встановлювати конкретний розмір добових.
Застосування Інструкції №59
Наказ Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» є обов’язковим для бюджетних установ та організацій. Для приватних підприємств його положення мають рекомендаційний характер і можуть застосовуватися як орієнтир при розробці власного Положення про відрядження.
Отже, підприємство зобов’язане виплачувати добові працівникам під час відрядження — повна відмова від їх виплати є порушенням ч. 2 ст. 121 КЗпП України. Водночас приватні підприємства мають право самостійно визначати розмір добових у внутрішніх документах. Податкове законодавство встановлює лише граничну неоподатковувану межу (зокрема, 80 євро на день для закордонних відряджень), а не обов’язковий мінімальний розмір виплати.