У господарській діяльності компанії часто здійснюють платежі за використання програмного забезпечення, торговельних марок, дизайнів, відео- та аудіоконтенту, ноу-хау тощо. При цьому виникає практичне питання: які з таких платежів вважаються роялті для цілей оподаткування, а які — ні.
Від правильної кваліфікації платежу залежить порядок його оподаткування, відображення в обліку та податкові наслідки для платника.
Що таке роялті
Відповідно до підпункту 14.1.225 Податкового кодексу України, роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності.
До таких об’єктів, зокрема, належать:
- літературні, художні та наукові твори, у тому числі комп’ютерні програми;
- аудіо- та відеозаписи, фільми, програми мовлення;
- патенти, торговельні марки (знаки на товари і послуги);
- промислові зразки, дизайни;
- секретні креслення, моделі, формули, процеси;
- інформація щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Також до роялті відносяться платежі, що сплачуються користувачем на користь організацій колективного управління правами відповідно до спеціального законодавства. Ключовою ознакою роялті є те, що платіж здійснюється саме за право користування об’єктом інтелектуальної власності, а не за його купівлю або відчуження.
Які платежі не вважаються роялті
Податкове законодавство прямо встановлює перелік платежів, які не визнаються роялті, навіть якщо вони пов’язані з об’єктами інтелектуальної власності.
Зокрема, не є роялті платежі:
- за використання комп’ютерної програми кінцевим споживачем, якщо використання обмежене її функціональним призначенням і кількістю копій, необхідних для такого використання;
- за придбання примірників (копій) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для власного використання або для подальшого перепродажу;
- за придбання носіїв інформації або речей, у яких втілені об’єкти інтелектуальної власності;
- за передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності, якщо особа, що отримує такі права, може їх продати, відчужити або розголосити ноу-хау (тобто відбувається не користування, а фактичне відчуження прав);
- за передачу права на розповсюдження програмної продукції без права її відтворення або якщо відтворення обмежене використанням кінцевим споживачем.
У цих випадках платіж вважається оплатою товару, послуги або нематеріального активу, але не роялті у розумінні податкового законодавства.
Чому це важливо
Неправильне визначення платежу як роялті або нероялті може призвести до помилок у нарахуванні податку на прибуток, ПДВ та податку при виплаті доходів нерезидентам, а також до претензій з боку податкових органів. Тому при укладенні договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності важливо чітко аналізувати їх зміст: чи передається лише право користування, чи відбувається фактичне відчуження об’єкта або його копії.
Отже, роялті — це плата саме за право користування об’єктом інтелектуальної власності. Якщо ж платіж здійснюється за купівлю примірника, носія, програмного продукту для кінцевого використання або за повне відчуження прав, такий платіж не є роялті і оподатковується за іншими правилами.