Під час здійснення операцій з постачання товарів або використання їх у негосподарській діяльності у платників ПДВ часто виникає питання: яку саме величину необхідно брати за основу для визначення бази оподаткування — договірну вартість, ціну придбання чи вартість придбання? Незважаючи на схожість цих понять, Податковий кодекс України застосовує їх у різних правових ситуаціях, а неправильне тлумачення може призвести до податкових ризиків.
База оподаткування при постачанні товарів: орієнтир на договірну вартість
Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (далі – ПКУ), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім окремо визначених у цій нормі, зокрема податку на додану вартість). Це означає, що базовим орієнтиром для нарахування ПДВ є саме ціна, погоджена сторонами у договорі.
Проте ПКУ встановлює важливе обмеження:
- база оподаткування операцій з постачання товарів не може бути нижчою за ціну придбання таких товарів;
- якщо договірна ціна є меншою, ніж ціна придбання, ПДВ доведеться нараховувати саме виходячи з ціни придбання.
Таким чином, для операцій постачання законодавець фактично вводить правило «мінімальної бази», яке запобігає штучному заниженню податкових зобов’язань.
Що таке «ціна придбання» у розумінні ПКУ
Поняття «ціна придбання» використовується саме у контексті контролю мінімальної бази оподаткування за п.188.1 ПКУ. На практиці під нею розуміється сума, за яку товар був придбаний платником, тобто фактична вартість його отримання від постачальника. Саме цей показник є контрольним для податкових органів при перевірці правильності визначення ПДВ у разі подальшого продажу товару.
Використання товарів у негосподарській діяльності: застосовується «вартість придбання»
Окремий порядок передбачений для випадків, коли товари починають використовуватись не в господарській діяльності підприємства. Відповідно до п.189.1 ст.189 ПКУ, у разі здійснення операцій, передбачених п.198.5 ст.198 ПКУ, база оподаткування визначається виходячи з вартості придбання таких товарів.
Йдеться, зокрема, про ситуації, коли товари:
- використовуються в операціях, що не є об’єктом оподаткування;
- використовуються в операціях, звільнених від ПДВ;
- переводяться до негосподарського використання.
У такому випадку платник повинен нарахувати так звані «компенсуючі» податкові зобов’язання.
Чому важливо розмежовувати ці поняття
Хоча терміни «ціна придбання» та «вартість придбання» на практиці часто збігаються за сумою, ПКУ використовує їх у різних правових механізмах:
- договірна вартість — основна база для оподаткування при постачанні;
- ціна придбання — мінімальний допустимий поріг бази оподаткування при продажу;
- вартість придбання — база для нарахування ПДВ при негосподарському використанні відповідно до п.198.5 ПКУ.
Саме тому при визначенні податкових зобов’язань важливо спочатку встановити характер операції, а вже потім застосовувати відповідну норму ПКУ.
Таким чином, правильне розмежування понять «договірна вартість», «ціна придбання» та «вартість придбання» є ключовим для коректного визначення бази оподаткування ПДВ та мінімізації податкових ризиків.