Чи створює договір про наміри юридичне зобов’язання укласти основний договір? Це запитання актуальне для багатьох компаній і фізичних осіб, які планують співпрацю. На практиці часто оформлюються документи під назвою «договір про наміри» або «меморандум про співпрацю», однак не всі розуміють, чи має він юридичну силу і які правові наслідки може спричинити.
Що говорить закон?
Цивільний кодекс України в ст.635 визначає попередній договір як той, у якому сторони зобов’язуються протягом певного строку укласти основний договір на погоджених умовах. Якщо такі умови не визначені, то вони мають бути узгоджені в порядку, передбаченому самим попереднім договором.
Таким чином, якщо документ містить істотні умови основного договору (наприклад, предмет, строк, ціна, тощо), і сторони прямо домовилися укласти основний договір у майбутньому — він вважатиметься попереднім договором, і з нього виникають юридичні зобов’язання.
Чим договір про наміри відрізняється від попереднього договору?
Якщо документ не містить істотних умов, його не можна вважати попереднім договором. У такому разі це лише декларація про наміри — тобто фіксація бажання сторін потенційно співпрацювати без обов’язку щось реально робити.
Зокрема, договір про наміри:
- не створює обов’язку укласти основний договір;
- не породжує юридичних наслідків, якщо прямо про це не сказано в його тексті;
- не накладає майнових зобов’язань.
Таким чином, підписання договору про наміри саме по собі не є гарантією того, що сторони зобов’язані будуть укласти основний договір чи виконати певні дії. Щоб такий документ мав юридичну силу попереднього договору, він повинен містити істотні умови та чітко визначати намір укласти в майбутньому основний договір. Інакше це буде лише рамкова домовленість без юридичних наслідків.