Відрядження працівників є звичною практикою у діяльності підприємств. Разом із тим у роботодавців нерідко виникають питання щодо обов’язковості виплати добових та можливості встановлення їх у меншому розмірі, ніж загальноприйнятий. Неправильне врегулювання цих питань може призвести до трудових спорів та фінансових ризиків. Тому важливо враховувати вимоги трудового та податкового законодавства.
Чи має право підприємство не виплачувати добові
Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу законів про працю України №322-08 від 10.12.1971 р., у разі направлення працівника у відрядження роботодавець зобов’язаний компенсувати йому витрати, пов’язані з таким відрядженням, зокрема витрати на проїзд, проживання та виплатити добові.
Таким чином, добові є обов’язковою складовою компенсації витрат працівника за період відрядження. Законодавством не передбачено можливості повної відмови від їх виплати. Невиплата добових розцінюється як порушення трудових прав працівника та вимог законодавства про працю. Отже, підприємство не має права повністю не виплачувати добові при направленні працівника у відрядження, незалежно від фінансового стану чи внутрішніх рішень роботодавця.
Можливість виплати добових у меншому розмірі
Разом із тим законодавство не встановлює єдиного обов’язкового розміру добових для підприємств. Ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не регламентують мінімальну суму таких виплат.
Підприємство має право самостійно визначати розмір добових у внутрішніх документах, зокрема у Положенні про відрядження, колективному договорі або іншому локальному нормативному акті. За умови належного документального оформлення роботодавець може встановити менший розмір добових, ніж загальноприйнятий на практиці.
Водночас підпунктом 170.9.1 Податкового кодексу України передбачено граничну неоподатковувану суму добових при закордонних відрядженнях — не більше 80 євро за кожен календарний день такого відрядження. Суми, що перевищують зазначений ліміт, підлягають оподаткуванню як додаткове благо. Отже, законодавство обмежує лише максимальний розмір неоподатковуваних добових, але не забороняє встановлювати менші суми.
Таким чином, при направленні працівника у відрядження підприємство зобов’язане виплачувати добові відповідно до частини другої статті 121 КЗпП України. Повна відмова від таких виплат є порушенням трудового законодавства. Водночас роботодавець має право самостійно визначити розмір добових у внутрішніх нормативних документах, у тому числі встановити їх у меншому розмірі, за умови дотримання податкових обмежень, передбачених підпунктом 170.9.1 ПКУ. Коректне врегулювання цих питань дозволяє уникнути спорів із працівниками та претензій з боку контролюючих органів.