У практиці бухгалтерського обліку підприємств нерідко виникають ситуації, коли запаси тривалий час не використовуються та не мають жодного руху. У такому випадку постає питання: чи потрібно переглядати їх оцінку та відображення у фінансовій звітності? Відповідь на це питання безпосередньо пов’язана з вимогами національних стандартів бухгалтерського обліку.
Нормативне підґрунтя: визначення та оцінка запасів
Відповідно до п. 4 НП(С)БО 9 «Запаси», запаси — це активи, які:
→ утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності;
→ перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
→ утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Таким чином, ключовою ознакою запасів є їх використання у господарській діяльності підприємства або призначення для такого використання.
Відсутність руху запасів як індикатор ризиків
Якщо запаси тривалий час не використовуються, не реалізуються та не переміщуються, це може свідчити про втрату їх корисності або економічної доцільності. Така ситуація є сигналом для підприємства щодо необхідності перевірки їх оцінки.
У цьому контексті слід звернути увагу на вимоги п. 24 НП(С)БО 9, згідно з яким запаси відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності за найменшою з двох оцінок:
→ первісною вартістю;
→ чистою вартістю реалізації.
Коли застосовується чиста вартість реалізації
Відповідно до п. 25 НП(С)БО 9, запаси підлягають оцінці за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу:
→ їх ціна знизилась;
→ вони зіпсовані;
→ вони застаріли;
→ або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Отже, відсутність руху запасів сама по собі не є прямою підставою для уцінки, однак виступає важливим індикатором, що такі запаси можуть відповідати наведеним критеріям.
Для правильного відображення запасів у бухгалтерському обліку підприємству доцільно:
→ регулярно аналізувати наявність і рух запасів;
→ ідентифікувати запаси, які тривалий час не використовуються;
→ оцінювати можливість їх реалізації або використання;
→ у разі зниження корисності — застосовувати оцінку за чистою вартістю реалізації відповідно до п. 24–25 НП(С)БО 9.
Такий підхід дозволить забезпечити достовірність фінансової звітності та уникнути завищення вартості активів підприємства.