У сучасній господарській практиці підприємства нерідко залучають працівників через механізм надання персоналу. Такий формат співпраці дозволяє компаніям оперативно отримувати необхідні трудові ресурси без безпосереднього прийняття працівників до штату. Водночас правильне розуміння правової природи таких відносин є важливим для коректного податкового та договірного оформлення.
Податкове визначення послуги з надання персоналу
Відповідно до пп.14.1.183 Податкового кодексу України (ПКУ), послуга з надання персоналу — це господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
Тобто сутність такої послуги полягає у тому, що виконавець не просто виконує певні роботи чи надає послуги, а саме передає у розпорядження замовника фізичних осіб, які фактично виконують роботу на користь останнього.
Особливості оформлення правовідносин
Згідно з нормами пп.14.1.183 ПКУ, угода про надання персоналу може передбачати укладення фізичними особами трудової угоди або трудового контракту з особою, у розпорядження якої вони направляються. Іншими словами, працівники можуть перебувати у трудових відносинах як із компанією, що надає персонал, так і з компанією, у розпорядження якої їх направлено — залежно від умов договору та організації роботи.
Інші істотні умови такої співпраці, зокрема порядок взаємодії сторін, обсяг функцій працівників, а також розмір і порядок виплати винагороди особі, що надає послугу, визначаються безпосередньо угодою між сторонами.
Практичні аспекти застосування
Застосування механізму надання персоналу потребує належного договірного оформлення. У договорі доцільно чітко визначити:
- функції та завдання працівників, які направляються;
- порядок їх підпорядкування та організації роботи;
- відповідальність сторін;
- порядок оплати послуг.
Чітке визначення умов співпраці дозволяє уникнути непорозумінь між сторонами договору та мінімізує ризики перекваліфікації правовідносин контролюючими органами.