Звільнення у вихідний день — ситуація, яка нерідко трапляється у практиці кадрового обліку. Постає питання: чи допускає законодавство звільнення у такий день, якщо на цей день запланована робота за наказом? А як бути з нарахуванням оплати та оформленням табелю? У цій статті розглянемо, що говорить трудове законодавство України про звільнення у вихідний день, та як правильно організувати документообіг у подібних випадках.
Згідно зі ст.116 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. №322-08 (далі – КЗпП), при звільненні працівника всі належні йому виплати мають бути здійснені в день звільнення. Якщо цього дня працівник не працює, то виплата провадиться не пізніше наступного дня після пред’явлення вимоги про розрахунок. При цьому працівник має отримати письмове повідомлення із зазначенням видів виплат.
Законодавство не містить обмежень щодо звільнення саме у робочий день — тому звільнення у вихідний не є порушенням. Головне — дотримання гарантій, передбачених ст.47 КЗпП: вчасне надання наказу про звільнення, трудової книжки та розрахункових документів.
Важливо також врахувати ситуацію, коли у день звільнення працівника планується залучення до роботи у вихідний день. Стаття 71 КЗпП допускає таку роботу лише у виняткових випадках і за письмовим наказом роботодавця. Оплата праці у цьому випадку здійснюється у подвійному розмірі згідно зі ст.107 КЗпП.
Наказ про залучення до роботи може містити обсяг завдань і розмір оплати, але облік відпрацьованого часу у табелі обліку робочого часу є обов’язковим. Відповідно до Наказу Державного комітету статистики «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» 05.12.2008р. №489, робота у вихідний день позначається кодом «РВ» або «06» із зазначенням годин.
Таким чином, звільнення у вихідний день є правомірним, але вимагає чіткого дотримання процедурних норм, особливо у випадку залучення працівника до роботи цього дня.