У господарській діяльності підприємства часто стикаються з оплатою доступу до програм, контенту або іншої інтелектуальної власності. Однак не кожен платіж за використання об’єктів інтелектуальної власності автоматично визнається роялті. Податковий кодекс України встановлює чітке визначення цього поняття та додає перелік випадків, коли виплати не вважаються роялті. Розуміння цих норм є ключовим для правильного оподаткування та оформлення таких операцій.
Визначення роялті: що каже Податковий кодекс
Згідно з пп.14.1.225 ПКУ, роялті — це платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності. До таких об’єктів належать:
- літературні, художні та наукові твори;
- комп’ютерні програми;
- аудіовізуальні твори, у тому числі телерадіопрограми;
- відео- та аудіозаписи;
- патентовані рішення;
- зареєстровані торговельні марки;
- промислові зразки, моделі, креслення, формули, технологічні процеси;
- ноу-хау та інформація щодо промислового, наукового чи комерційного досвіду.
Таким чином, роялті — це плата за право використовувати об’єкт інтелектуальної власності, а не за придбання його матеріального носія.
Коли платіж не вважається роялті
ПКУ містить вичерпний перелік винятків. У цих випадках платіж не підпадає під визначення роялті і, відповідно, має інший порядок оподаткування:
- Використання програмного забезпечення кінцевим споживачем
Якщо програма використовується відповідно до її функціонального призначення і відтворення обмежене кількістю необхідних копій, оплата за таке використання не є роялті.
- Придбання копій об’єктів ІВ
Платежі за придбання примірників у будь-якій формі — паперовій чи електронній — з метою кінцевого використання або перепродажу також не належать до роялті.
- Оплата речей, що містять результати ІВ
Якщо купується річ (наприклад, диск, електронний носій), у якій втілений об’єкт інтелектуальної власності, це також не роялті, навіть якщо всередині міститься програмний код чи інший контент.
- Передача прав з можливістю відчуження
Платежі не є роялті, якщо умови договору дозволяють набувачу:
- продати або іншим чином відчужити отримані права;
- оприлюднити секретні матеріали чи ноу-хау (крім випадків, коли розголошення є обов’язковим за законом).
У таких випадках йдеться вже про передачу майнових прав, а не про роялті.
- Права на розповсюдження програмної продукції без права відтворення
Якщо особі передають лише право поширювати примірники програмної продукції, але не право їх відтворювати (крім випадку кінцевого використання), то виплати за це також не є роялті.
Отже, поняття роялті у ПКУ має чіткі обмеження. Важливо розуміти, що статус виплати залежить не від назви, зазначеної у договорі, а від суті прав, які передаються. Якщо передається лише право користування об’єктом інтелектуальної власності без передачі майнових прав — це роялті. Якщо ж фактично продається копія або передаються повні права на відчуження — платіж не підпадає під категорію роялті. Належне визначення таких виплат допомагає уникнути податкових ризиків та забезпечує коректний облік операцій.