Під час укладення зовнішньоекономічних договорів сторони нерідко передбачають різні валюти для визначення ціни товару та здійснення його оплати. Чинне валютне законодавство України дозволяє використовувати різні валюти ціни та платежу, якщо це прямо передбачено умовами договору.
Відповідно до п. 3 розділу І Постанови Правління НБУ «Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів» від 02.01.2019 р. № 7 (далі – Постанова № 7):
- валюта платежу – будь-яка валюта, в якій згідно з умовами договору здійснюється оплата товару;
- валюта ціни – будь-яка валюта, в якій згідно з умовами договору встановлюється ціна товару.
Отже, Постанова № 7 чітко розмежовує поняття валюти ціни та валюти платежу, що свідчить про можливість їх застосування окремо одна від одної.
Таким чином, чинне законодавство України не містить жодних обмежень щодо використання різних валют ціни та валюти платежу. Сторони зовнішньоекономічного договору мають право самостійно визначити ці умови в договорі, за умови їх чіткого закріплення, що забезпечує правильне здійснення валютного нагляду та виконання розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.