Чи може мобілізований директор працювати за сумісництвом — це питання дедалі частіше постає в умовах воєнного стану, коли керівники підприємств потрапляють до лав Збройних Сил України. У час, коли війна змінила звичний ритм життя та ведення бізнесу, постає чимало запитань щодо правового статусу мобілізованих працівників. Це не лише кадрове, а й антикорупційне питання, що потребує ретельного аналізу чинного законодавства.
Правовий статус мобілізованого працівника
Нагадаємо, що відповідно до позиції Південного міжрегіонального Управління Державної служби України з питань праці (посилання: https://pd.dsp.gov.ua/news/uvilnennia-pratsivnyka-vid-vykonannia-obov-iazkiv-zapidstavoiu-povistka-do-terytorialnoho-tsentru-komplektuvannia-ta-sotsialnoi-pidtrymky), увільнення від роботи (посади) — це тимчасове припинення виконання трудових обов’язків працівником зі збереженням за ним місця роботи та посади. Тобто під час мобілізації працівник не виконує роботу, визначену трудовим договором, і не підлягає внутрішньому трудовому розпорядку.
Військові посадові особи як суб’єкти антикорупційного законодавства
Водночас, згідно з абз.г) п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. №1700-VII (далі — ЗУ №1700-VII), суб’єктами, на яких поширюється дія закону, є зокрема військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших військових формувань, створених відповідно до законів. Це не стосується лише військовослужбовців строкової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вишів з військовими кафедрами або факультетами.
Таким чином, на військових посадових осіб ЗСУ поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення, включно із забороною на іншу оплачувану діяльність.
Функції, що визначають статус посадової особи
У п.1 Роз’яснення НАЗК «Щодо застосування окремих положень Закону України “Про запобігання корупції” стосовно подання декларацій…» №8 від 03.08.2020р. надано визначення функцій, що мають значення для розуміння статусу особи:
- адміністративно-господарські функції — це управління чи розпорядження державним або комунальним майном (організація зберігання, переробки, реалізації, контроль тощо). Прикладами посад є керівники фінансових, постачальницьких, складських підрозділів підприємств;
- організаційно-розпорядчі функції — це керівництво галузями, колективами, виробничими ділянками незалежно від форми власності. Такими функціями наділені, зокрема, керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники.
Також, згідно з п.12 ст.6 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі — ЗУ №2232-XII), військовими посадовими особами є військовослужбовці, які:
- обіймають штатні посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями,
- або спеціально уповноважені на виконання таких функцій відповідно до законодавства.
Варто зазначити, що військовослужбовець, який не має штатної посади, але на якого командир поклав організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки, також вважається військовою посадовою особою. У цьому разі такі функції мають бути закріплені документально.
У статтях 3 та 45 ЗУ №1700-VII прямо зазначено, що не повинні подавати декларації наступні категорії військовослужбовців:
- військовослужбовці строкової служби;
- особи, призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- офіцери, призвані за призовом осіб офіцерського складу;
- військові посадові особи контрактної служби рядового, сержантського, старшинського складу;
- молодший офіцерський склад за контрактом;
- курсанти ВВНЗ або інших ВНЗ з військовими підрозділами.
При цьому під посадовими і службовими особами, згідно зі ст.1 та ст.3 ЗУ №1700-VII, слід розуміти осіб, які займають посади в органах влади, прокуратурі, СБУ, ДБР, НАБУ, дипломатичній службі, лісовій та природоохоронній службі, податковій, митниці тощо. Вони можуть бути суб’єктами декларування лише у випадку виконання відповідних функцій, визначених законами, зокрема ст.2 і 4 Закону України «Про Службу безпеки України» №2229-XII.
Інші працівники визнаються посадовими особами лише якщо вони, окрім технічних чи обслуговуючих функцій, виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.
Отже, сумісна діяльність військовослужбовця (зокрема робота директором підприємства) вважатиметься порушенням законодавства у сфері запобігання корупції, якщо особа займає військову посаду в ЗСУ, наприклад — командир роти чи заступник командира.
Водночас, якщо військовослужбовець не має статусу військової посадової особи (не виконує зазначених функцій, не займає відповідної посади), законодавчих заборон на сумісництво або іншу оплачувану діяльність немає. У такому випадку він може продовжувати виконувати функції директора підприємства на умовах сумісництва.
На жаль, вичерпний перелік військових посад, за якими дозволено займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю, у законодавстві відсутній. Це відкриває можливості для вибіркового застосування санкцій з боку контролюючих органів, тому до таких ситуацій слід підходити з максимальною обачністю та документальним підтвердженням статусу особи.