Питання забезпечення працівників питною водою на робочому місці досить часто виникає у роботодавців як з практичної, так і з податкової точки зору. Особливо актуальним є розмежування: чи належать такі витрати до витрат на охорону праці, чи їх слід розглядати як забезпечення базових фізіологічних потреб працівників. Для правильної оцінки важливо проаналізувати норми трудового законодавства та законодавства у сфері охорони праці.
Обов’язок роботодавця щодо створення безпечних умов праці
Відповідно до абз.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992р. №2694-XII (далі – ЗУ №2694-XII), роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Крім того, абз.2 ст.19 ЗУ №2694-XII передбачає, що для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці повинні становити не менше 0,5% від фонду оплати праці за попередній рік.
Це означає, що законодавство прямо покладає на роботодавця обов’язок фінансувати заходи, спрямовані на забезпечення належних і безпечних умов праці.
Коли забезпечення водою є прямим обов’язком роботодавця
Згідно зі ст.7 ЗУ №2694-XII, працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються, зокрема, газованою солоною водою. Аналогічна норма міститься у ст. 167 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов’язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Додатково такий обов’язок підтверджується Постанова КМУ №994 «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці», яка відносить відповідні витрати до заходів з охорони праці.
Таким чином, у випадках, прямо передбачених законодавством, забезпечення працівників газованою солоною водою є не правом, а саме обов’язком роботодавця в межах виконання вимог з охорони праці.
Чи є обов’язком забезпечення звичайною питною водою
На відміну від газованої солоної води, обов’язок роботодавця забезпечувати працівників звичайною негазованою питною водою прямо не встановлений ні Законом України «Про охорону праці», ні трудовим законодавством.
Тобто законодавство не відносить забезпечення працівників фасованою питною водою до обов’язкових заходів з охорони праці.
Що говорить законодавство про питну воду
Статтею 6 Закону України Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що фасована питна вода — це питна вода підземних джерел або централізованого питного водопостачання, яка додатково оброблена з метою покращення її якості та розфасована у герметичну тару.
Одним із ключових принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є гарантійне першочергове забезпечення населення питною водою для задоволення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб.
Отже, з точки зору законодавства, питна вода розглядається насамперед як засіб забезпечення базових життєвих потреб людини.
Як правильно класифікувати такі витрати
З огляду на наведені норми, забезпечення працівників негазованою фасованою питною водою не можна прямо віднести до витрат на охорону праці, оскільки такий обов’язок не встановлений профільним законодавством.
Фактично такі витрати спрямовані на забезпечення фізіологічних потреб працівників та створення комфортних умов праці, що може розглядатися як елемент соціальної відповідальності роботодавця або додатковий соціальний пакет.
Таким чином, забезпечення працівників газованою солоною водою у визначених законом випадках є обов’язком роботодавця в межах охорони праці, тоді як забезпечення звичайною питною водою не є обов’язковим заходом з охорони праці, а належить до витрат на забезпечення базових побутових та фізіологічних потреб працівників.